Нa сьoгoднішній дeнь Укрaїнa є нeзнaчним експортером цукру в порівнянні з часами Радянського Союзу. У 2015/16 МР Україна у світовому рейтингу зайняла 51 позицію за обсягами експорту цукру, відвантаживши 113 тис. т загальною вартістю $52,6 млн (без урахування цукру білого, виробленого з імпортного цукру-сирцю з тростини на давальницьких умовах і вивезеного за межі України).

В минулому сезоні у нас працювало 36 заводів з добовою потужністю переробки в 134,97 тис. т цукрового буряку на добу. Українські виробники виготовили 1,43 млн т цукру. Такий показник дозволяє Україні займати провідне місце в світовій бурякоцукровій галузі: 5-та позиція серед світових виробників цукру з цукрового буряку (4,8% від світового об»єму виробництва) та 3-тя позиція серед країн Східної Європи (13,9%).

На сьогодні наявні потужності цукрових заводів дозволяють виробити в межах 3 млн т цукру із цукрових буряків, і 50% з цього об»єму ми можемо експортувати. При теперішній експортній ціні українського цукру в 500 $/т можна легко порахувати, скільки цукрова галузь може принести доходу для держави. Проте це ідеальний сценарій, для реалізації якого необхідно модернізувати виробництво та залучити інвестування для запуску усіх заводів.

Попри те, що посівні площі за останні 25 років зменшились майже в 5 разів, урожайність зросла вдвічі. З кожним роком експортна ціна стає більш привабливою, і виробники активно орієнтуються на зовнішні ринки.

Протягом останніх трьох років спостерігається підвищення якості виробленого цукру. В результаті масова частка цукру І-ї категорії становить 25% від загального виробництва у 2015 році (довідково: починаючи з 2012 року виробництво цукру І-ої категорії становило від 2% до 10 відсотків). Саме тому можемо прослідкувати певну позитивну тенденцію збільшення експортних поставок — 112,96 тис. т за 2015/2016 МР порівняно з 9,2 тис. т за 2013/2014 МР. Відтак, модернізація продуктових цехів дозволить підвищити якість цукру та його експортний потенціал на зовнішніх ринках.

Ще одним із шляхів збільшення обсягів виробництва цукру є розвиток сировинної бази, адже майже 50% собівартості виробництва цукру припадає саме на сировину. Відтак, на сьогоднішній день на 1 га посівної площі цукрових буряків припадає $1000 прямих витрат. Альтернативним рішенням може стати залучення додаткових господарств для вирощування цукрових буряків. Це можна вирішувати шляхом авансування розвитку сировинної бази.

Іншою важливою складовою собівартості виробництва цукру (майже третина) є витрати на паливо та енергію. Як відомо, виробництво цукру потребує чималих витрат енергії, оскільки процеси кип»ятіння та нагрівання займають ключову позицію в усьому циклі виробництва. Так як всі працюючі заводи дістались нам з радянських часів з неідеальною тепловою системою, виробники часто стикаються зі значними втратами енергії. При нарощуванні об»ємів виробництва такого допускати не можна, тому питання модернізації та пошуку альтернативних джерел стоїть гостро.

Тож що ми матимемо в разі повного використання виробничих потужностей українських цукрових заводів? Найперше — це зростання валютної експортної виручки до $700 млн, що, беззаперечно, допоможе стабілізувати курс національної валюти. Також зросте кількість зайнятого населення у сільському господарстві та в суміжних галузях до 10 тис. чоловік. За рахунок збільшення обсягів виробництва зросте надходження до бюджетів усіх рівнів.

Вітчизняна цукрова галузь має просто шалений потенціал та надзвичайно амбітні плани, проте їх реалізація потребує не одного сезону. Ми планомірно рухаємось в бік підвищення прибутковості галузі і вже в 2016/2017 МР плануємо експортувати рекордні для України 500 тис. т цукру.

Автор: Андрій
Дикун
голова національної асоціації «Укрцукор»